Натхнення

Будь сам собі тираном: 6 складових успіху Джона Рокфеллера

Джон Рокфеллер

Наполегливість, самовладання, ощадливість та інші якості, які допомогли хлопчикові з простої сім’ї стати першим мільярдером у світі.

У 1870 році, коли йому було 31, Джон Девісон Рокфеллер став найбільшим у світі переробником нафти. Виходячи на пенсію, він вважався найбагатшою людиною в Америці, а до кінця життя — найбагатшою в світі. Його особистість і методи оцінюють по-різному.

Для критиків Рокфеллер-нещадний капіталіст, який придушував конкурентів і створив злісну монополію. Для шанувальників — геній бізнесу, уособлення мрії про успіх, досягнутий своєю працею. Той, хто зміцнив нестабільну індустрію, створив нові робочі місця, знизив ціни на нафту.

Мабуть, найдивовижнішою якістю цієї особистості був неймовірний самоконтроль. Джон розумів: якщо хочеш бути сам собі керівником, навчися керувати собою. Можна ставитися до першого в історії доларового мільярдера як завгодно, але його принципи варто взяти на замітку. Вони нейтральні з точки зору етики і стануть в нагоді в будь-якому починанні.

1. Непохитна наполегливість

Рокфеллер народився в простій небагатій родині. Він з дитинства допомагав батькам на фермі, доглядав за молодшими братами і сестрами, підробляв. Навчання в школі давалося йому важко. Пізніше його однокласники говорили, що в той час він нічим не виділявся, хіба що ретельністю. Але в цьому і криється один із секретів його успіху: він виконував завдання з терплячою наполегливістю.

Після школи Джон вступив до коледжу і незабаром виявив в собі здатність до роботи з цифрами. Не бажаючи витрачати роки на навчання, він пішов з коледжу і записався на тримісячні бухгалтерські курси. У 16 років він почав шукати роботу.

Рокфеллер хотів отримати місце у великій поважній фірмі, де найбільше можливостей навчитися чогось і просунутися далі. Він склав список найнадійніших банків, торгових і залізничних компаній.

Кожен день він одягав костюм, голився, чистив черевики і вирушав на пошуки роботи. У кожній фірмі він запитував головного керівника, але зазвичай йому пропонували поговорити з помічником. Рокфеллер відразу ж повідомляв йому, що розбирається в бухгалтерії і хоче отримати роботу.

Пройшовши всі фірми зі списку без результату, він почав заново і повторно відвідав кожну. В деякі він заходив по три рази.

Він ставився до пошуку як до повноцінної роботи, займаючись ним шість днів на тиждень з ранку до вечора. Через шість тижнів він нарешті почув бажані слова: “ми дамо тобі шанс”. Невеликий компанії Hewitt & Tuttle терміново був потрібний помічник бухгалтера, і Рокфеллеру запропонували негайно приступити до роботи. Цей день він пам’ятав все життя і вважав початком свого успіху.

2. Самовладання і стриманість

Мати Рокфеллера з дитинства вчила його, що контроль над самим собою означає контроль над іншими. Він запам’ятав це, і його стиль керівництва сильно відрізнявся від типового для тодішніх промислових магнатів. Його влада ґрунтувалася не на гнівному стуканні кулаком по столу, а на безпристрасній манері триматися.

У молодості він бував запальним, але потім навчився контролювати свою вдачу. З тих пір і до кінця життя він відрізнявся дивним самовладанням, зберігаючи незворушність в будь-яких ситуаціях. Цю холоднокровність доповнювала підкреслена стриманість. Зазвичай Джон майже не розкривав свої думки, навіть близьким соратникам.

Рокфеллер слідував принципу: «Успіх приходить, коли тримаєш вухо гостро, а рот на замку».

Він тримав під контролем свій настрій, реакції і вираз обличчя. Він ніколи не виходив з себе, спілкуючись з працівниками, навіть коли вони на щось скаржилися. За їх словами, він завжди знаходив для кожного добре слово і нікого не забував. Такий спокій і дружелюбність навіть у важкі для фірми часи завоювали Рокфеллеру відмінні відгуки працівників. Вони вважали його чесним і великодушним, вільним від дріб’язкових спалахів і диктаторства.

Джон Рокфеллер, 1870-ті

Джон Рокфеллер, 1870-ті

Рокфеллер вважав, що в мовчанні сила, і на зустрічах з іншими керівниками теж більше слухав, ніж говорив. Це майже надприродний спокій тільки зміцнював його вплив. Суперників він виводив з рівноваги, а довгі паузи під час обговорення угоди збивали з пантелику.

Хоча критика, яку він вважав несправедливою, і дратувала його, він стримував пориви різко відреагувати. Така залізна витримка пояснювалася ще й влаштуванням його натури: він не жадав схвалення оточуючих, особливо тих, кого не поважав.

3. Скромність

Може здатися, що Рокфеллер був гордий, але це зовсім не так. Протягом усього життя він старанно розвивав у собі скромність. Він розумів, що влада і багатство можуть зробити людину зарозумілою, і усвідомлено боровся з цим.

Коли його капітал почав рости, він кожен день повторював про себе прислів’я на зразок такого: “гордий покичився, та в прах скотився”. Лежачи ввечері в ліжку, він нагадував собі про нестабільність нафтової індустрії і недовговічність успіху.

Справа пішла, і тобі вже здається, що ти хороший комерсант. Дивись, не поспішай, а то втратиш голову. Невже через ці гроші ти будеш задирати ніс?

Джон Рокфеллер

Так бізнесмен застерігав себе. Він вважав, що такі розмови з самим собою допомагають йому не збитися зі шляху.

Ще на Рокфеллера позитивно впливала участь у житті церковної громади. Він старанно відвідував служби і всіляко допомагав: вів молитви і викладав у недільній школі, при необхідності виконував обов’язки секретаря або двірника. Жодну роботу не вважав нижче своєї гідності. Ставши одним з найбагатших людей в країні, Джон не почав відвідувати більш фешенебельну Церкву, як це робили інші. Він, навпаки, став ще більше цінувати можливість контактувати з простими людьми.

Рокфеллер взагалі завжди цікавився людьми і їх долями. Він любив розпитувати нових знайомих про життя і уважно слухав їх. Об’їжджаючи свої нафтопереробні заводи, він ставив місцевим керівникам питання про те, що можна поліпшити, записував ці пропозиції і обов’язково враховував.

На зустрічах директорів Джон сидів не на чолі столу, а серед колег. Він питав думку кожного, перш ніж висловити власне. І не нав’язував його, а пропонував і завжди прагнув до компромісів.

Його скромність проявлялася навіть у благодійності. На відміну від багатьох інших філантропів Рокфеллер не хотів, щоб будівлям і організаціям привласнювали його ім’я. Він вважав за краще фінансувати проекти, не піднімаючи навколо цього шуму.

4. Прагнення не тільки до багатства

Рокфеллер з дитинства хотів розбагатіти і іноді дійсно керувався жадібністю. Але ним рухало не тільки це. Він отримував задоволення від роботи, в тому числі від свободи, яку вона давала, і від важких завдань. На своїй першій посаді-бухгалтером-він трудився з ранку до пізнього вечора не тільки щоб вразити керівництво, а й тому, що йому це подобалося.

Джон Рокфеллер

Джон Рокфеллер за роботою

Інші вважали прибутково-видаткові книги нудними і сухими, а Джон — нескінченно цікавими. Він любив уважно вивчати цифри, приводити їх в порядок, вишукувати помилки. На будь-якій посаді він знаходив щось, чому можна навчитися, що можна поліпшити.

Але працював майбутній мільярдер не тільки для задоволення — у нього було дві великі цілі. По-перше, він хотів впровадити новий спосіб ведення бізнесу. У нафтовій промисловості тоді було багато ділків, які бажали негайно отримати прибуток. Вони не бачили довгострокової перспективи, руйнували економіку і землю, в якій шукали нафту.

У Рокфеллера ж був зовсім інший погляд на майбутнє індустрії, заснований на бажанні створити щось надійне й довгострокове.

Не знаю нічого більш мерзенного і жалюгідного, ніж людина, яка весь свій час витрачає на заробляння грошей виключно заради грошей.

Джон Рокфеллер

Головною справою свого життя він вважав стабілізацію індустрії, створення робочих місць і зниження ціни на гас, а потім на бензин, щоб зробити їх масово доступними.

Друге, що рухало Рокфеллером при побудові своєї імперії, — це думка, що чим більше грошей він заробить, тим більше зможе віддавати. Мати з дитинства заохочувала його залишати трохи дрібняків на пожертвування в церкві. І це бажання допомагати росло разом з багатством.

У перший рік роботи бухгалтером, отримуючи зарплату, якої ледь вистачало на життя, Джон жертвував на благодійність 6% доходу. До 20 років він регулярно віддавав більше 10%. Пізніше він фінансував великі проекти: університети, дослідні медичні інститути, школи для чорношкірих на півдні, кампанії з охорони здоров’я у всьому світі.

5. Уважність до деталей

Рокфеллер завжди був охайно одягнений і виглядав акуратно. Він був неухильно пунктуальний, вважаючи, що ні в кого немає права без потреби займати чужий час. Він суворо дотримувався розпорядку, виділяючи певні години для роботи, сім’ї, релігії і хобі, і не відхилявся від нього ні на секунду. У фінансових угодах він завжди вчасно виплачував борги і виконував зобов’язання. Складаючи лист, він робив п’ять-шість чернеток, щоб якомога точніше висловити свої думки.

У питаннях бухгалтерії завзяття бізнесмена не знало меж. На початку своєї кар’єри він «навчився поважати числа і факти, якими б маленькими вони не були». Якщо в рахунках була найдрібніша помилка, Рокфеллер її помічав. Якщо йому недоплатили кілька центів, він вимагав виправити помилку.

Деякі вважали таку одержимість дрібницями надмірною, але Джон знав, що навіть невелике коригування може врешті-решт внести значний внесок.

На одному своєму заводі він зауважив, що на запаювання однієї банки з гасом йде 40 крапель припою. Висловив ідею обійтися 38 краплями. В результаті деякі банки стали протікати. Тоді майстри спробували використовувати 39 крапель.

В цьому випадку протікання не було, і заводи перейшли на новий метод запаювання. «Одна крапля припою за перший рік заощадила дві з половиною тисячі доларів, — згадував потім Рокфеллер. — Але експорт виріс вдвічі, потім вчетверо, і економія росла разом з ним, по краплі на банку, і з тих пір склала багато сотень тисяч доларів».

6. Ощадливість

Сам Рокфеллер вважав, що одним з головних чинників його успіху було рішення відстежувати всі витрати і доходи. Він завів цю звичку в молодості, строго фіксуючи всі суми в маленькому червоному блокноті. Він зберіг цей блокнот до старості як священну реліквію. Цей інструмент навчив його цінувати кожен Долар І цент і таким чином вплинув на все його життя.

«Я носив тонке пальто і уявляв, як комфортно мені буде, коли я зможу дозволити собі довгий товстий ольстер, — говорив потім Рокфеллер. — Я носив обід в кишені, поки не розбагатів. Я вправлявся в самоконтролі і самозреченні”.

Навіть тоді, коли його статки зросли до величезних розмірів, він сам займався особистими бухгалтерськими книгами, виправляючи найдрібніші помилки. І хоча тепер Рокфеллер міг дозволити собі практично будь-які витрати, він продовжував жити досить ощадливо. Він купував і будував великі будинки, але вони завжди були скромними в порівнянні з тим, що він міг собі дозволити.

Він зберігав обгортковий папір і мотузку від посилок, носив костюми, поки вони не зношувалися, і гасив на ніч всі газові лампи в будинку.

Граючи в гольф, Джон завжди використовував старі м’ячі у особливо підступних пасток, тому що там вони часто губилися. Бачачи, що інші беруть нові м’ячі, він здивовано вигукував: “Вони, мабуть, дуже багаті!” На свята подружжя Рокфелерів дарувало один одному практичні подарунки на кшталт ручок і рукавичок.

Щоб навчити трьох дочок і сина цінувати те, що у них є, Джон і його дружина намагалися приховати від них всю величину свого стану. Діти ніколи не відвідували заводи і офіси батька. Наслідуючи його приклад, кожен вів власну книгу доходів і витрат.

Щоб заробити кишенькові гроші, вони вбивали мух, висмикували бур’яни, кололи дрова, утримувалися від цукерок. Молодші носили одяг, який залишався від старших. Дітей не балували великою кількістю іграшок та інших подарунків. Наприклад, коли вони стали просити велосипеди, Рокфеллер вирішив не купувати кожному особистий, а придбав один на всіх, щоб навчити ділитися.

Джон Рокфеллер з сином Джоном

Джон Рокфеллер з сином Джоном

Така ощадливість була життєвим принципом, який бізнесмен хотів зберегти, навіть коли для економії не залишилося практичної причини. Це допомагало приборкувати гордість і не змінювати звички зі збільшенням багатства. Нагадувало, що не можна приймати його як даність, що воно здатне зникнути, але можна прожити і без нього.

В якійсь мірі ощадливість Рокфеллера була взагалі не пов’язана з грошима. Це був спосіб натренувати той м’яз, який забезпечив його успіх і допомагав його підтримувати, — вміння володіти собою.

Джерело: Be Your Own Tyrant: John D. Rockefeller’s Keys to Success